Коли бабі Ніні було 9 місяців, вона захворіла менінгітом. Одна-однісінька з палати вижила. Але болезнь забрала в неї півтора ока зору. А тепер представте, що оці всі дрібнесенькі красоти баба виробляє, майже не бачачи. 

Як оказалось, вона з юності любила гачкувать, але в суворому совку приходилось працювать і електромонтером (прям ото лазить по стовпам), і на молокозаводі тягать балії з молоком і робить маслечкою. Тепер нарешті вона може спокійно сидіть і цілими днями в’язать вироби, які придумала сама.

Кожен комірець, фартух і хустинка вимолені буквально. Плетучи, баба думає про дівчинку, яка буде це носити, слухає класичну музику та молиться. Для неї творчість — це все, вона постійно повторює: «Я хочу бути нужною». І тішиться як дитина зі слізьми на очах, коли отримує відгуки про її творчість. Каже, значить живе не дарма.